Закрыться в келье, иль скиту,
Во имя личного спасения…
Но существует мир весенний
В лучистой зелени, цвету.
Что жаждут видеть Небеса? —
Нам не дано ответить точно, —
Бесстрастие ли непорочное?
Или шумящие леса?
И то, и это — создал Он,
И смысл вложил и в то, и в это.
Живет и солнечное лето,
Живет и ледяной газон.
* * *
А что тебе скажут звезды,
Когда ты на них глядишь?
А может за них сможет
Ответить ночная тишь:
«Прекрасны небесные ткани,
Как все, что ты видишь окрест.
Мы терпим, молчим веками,
От этого наш блеск».
* * *
А верим мы лишь в то, что видно,
Законы знаем только те,
Для ощутимого что выданы.
Что говорить о высоте, -
На высоте свои законы,
И нам их не дано постичь.
Земли не знаем мы опричь,
Атласа её иконы.
* * *
Тянется, тянется, тянется,
Тянется много лет —
Странница-жизнь, жеманница,
Дней кордебалет.
Имя свое не возвысил,
Чтоб помнил «всяк сущий язык» -
Тунгус коренной — не высланный,
Пылью покрытый калмык.
Нет, никому не завидую
(По крайней... хотелось бы).
Столпа не воздвиг благовидного;
Да ну их — все эти столпы.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Признанием насытясь дополна,
увидишь что мелеет глубина,
и вдруг поймёшь, среди пустых похвал,
что всё обредши, душу потерял.
Будь сам наградой высшею своей,
не требуя награды от людей.
Это комментарий на последнее... жаль что не мой. Действительно: "Ну их.." Комментарий автора: Ученик, благодарю за комментарий.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
